Ви знаєте, юні друзі, котрий з місяців року називають «місяцем тиші», і чому його так називають?..
Павлик, герой нашого оповідання, теж не знав, поки не пішов зі своїм дідусем Іваном у ліс по гриби, а якщо хочете дізнатися й ви, то прочитайте уважно про Павликову пригоду.

Того ранку Павлик прокинувся на світанку. Стрибнув з ліжка й вибіг надвір, помчав до криниці-журавля, щоб помитися свіжою холодною водою.
Ось і збулася його мрія!.. Він проведе канікули на селі в свого дідуся Івана і бабусі Марії. Правду кажучи, він і минулого літа був на селі, та тоді в нього не були канікули, як ось тепер. Він тепер має повне право на відпочинок, бо вже не якийсь там дітлах, а справжній школяр, який закінчив на відмінно перший клас.
– Чому ти так рано прокинувся? – здивувалася бабуся Марія. – Я ще не вспіла сніданок приготувати, а ти вже ось, на ногах...
– Сьогодні ми з дідусем ідемо в ліс по гриби! – похвалився Павлик.
– Спочатку поснідайте, а потім вже ідіть собі, куди хочете. Знаю, що влітку тільки і хосни буде мені з тебе та твого дідуся, що грибів, суниць та малин мені назбираєте, – посміхнулася бабуся.
Ідучи до лісу, Павлик не міг намилуватися побаченим краєвидом: зелень широких лугів, кучеряві крони дерев, сріблясті стрічки потічків, – все це радувало хлопця, який, підстрибуючи, поспішав за дідусем.
– Дідусю, а чому так тихо в лісі, навіть пташиного співу не чути, нібито птахів не стало?.. – запитав Павлик.
– А ти знаєш який тепер місяць?
– Червень. А що?.. – здивувася хлопчик.
– А те, що червень ще називають місяцем тиші. В цей час в лісах, у гаях, на луках птахи висиджують пташенят, звірі вигодовують малят, – це найвідповідальніший період в житті тварин. Це тільки нам так здається, що птахів не стало. А насправді, в гніздах граків, шпаків, синиць, горобців, дятлів справжня метушня, – уже з’явилися пташенята. Вони ще маленькі та безпомічні, тільки й вміють, що вимагати їжі.
– Ой, дідусю, дивись яка змія!.. – враз перелякано крикнув Павлик.
– Це звичайний вуж вигрівається на сонці, його улюблені місця – лісові галявини, болотні купини, рідкі кущі. Жодна змія не нападає першою на людину, але при зустрічі з нею треба бути уважним і обережним. Потрібно зупинитися і дати змії можливість відповзти. Ти знаєш, Павлику, яку емблему має медицина?..
– Змія, що ллє до чаші свою отруту, – відповів Павлик, гордий своїми знаннями.
– Так, це тому, що багато цінних ліків виготовляють саме із зміїної отрути. На жаль, у декого з людей бридливе ставлення до змій, як і до інших плазунів та земноводних. Але, харчуючись черв’яками, слимаками та різними шкідливими комахами, ці ззовні бридкі тварини роблять добру і дуже корисну справу. Тому, зустрівши жабу, не треба поспішати зневажливо штурхнути її носиком черевика.
– А ось, дивись, що то за звірі біжать через галявину? – вигукнув захоплено Павлик.
– Це маленькі лисенята. Тепер вони все частіше покидають свою нору. Їм вже не вистачає поживи, яку приносять батьки. От і вчаться самі полювати: де зайченя впіймають, де пташенят чи яйця з наземного гнізда викрадуть.
В цю пору можна побачити малят чепуруна-борсука. Він регулярно виносить їх із лабіринта нір на сонце, щоб погрілися.
– Глянь, дідусю, скільки тут суниць! –радісно вигукнув Павлик.
– Тут і зупинимось та назбираємо їх.
У кінці червня пливе над лісовими галявинами запах суниць. Ще зовсім недавно біліли тут запізнілими сніжинами їх цвіт, а вже тепер, наче рубінові розсипи, червоніють ароматні ягоди.
– Знай, Павлику, суниця – дуже корисна ягода. Це справжня скарбничка вітамінів.
Назбиравши на галявині суниць, Павлик з дідусем подалися вглиб лісу шукати гриби.
– Червень – юність літа. Він приносить людям свої подарунки – перші гриби: лисички, маслюки, підосичники, білі гриби. Але треба бути дуже обережним, щоб не назбирати отруйних грибів. Ось, як цей червоний мухомор, або ця бліда поганка, чи, дивись, як там під буком чортів гриб! – вчив дідусь Павлика розпізнавати гриби.
Повертаючись додому з повними кошиками грибів та суниць, дідусь продовжував розповідати Павликові різні цікаві речі про ліс та його мешканців і про червень – «місяць тиші».
– Недарма в народі кажуть: «У червні зоря з зорею зустрічається», – продувжував дідусь свою цікаву розповідь уже ввечері, сидячи з внуком на призьбі. – Це тому, що в цей період найдовші в році дні і найкоротші ночі, а 22-23 червня наступає літнє сонцестояння.
Павлик уважно слухав дідуся і спостерігав, як на заході сонце, заливаючи полум’яними барвами небосхил, ховається за горизонт, щоб вранці позолотити його при сході.